"Все всегда заканчивается хорошо. Если что-то закончилось плохо, значит, это еще не конец"
Паоло Коэльо

Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України


Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України є нині загальновизнаним в Україні і за кордоном центром наукової думки і координації досліджень у галузі демографії та соціальної економіки, значно розширивши наукові горизонти й тематику досліджень. З перших кроків свого існування Інститут розгорнув наукові дослідження широкого кола демографічних проблем, здійснює підготовку кадрів демографів, координацію відповідних науково-дослідних робіт у країні, встановлення наукових контактів із зарубіжними колегами, відомчими органами, здійснює публікацію результатів досліджень та пропаганду наукових знань.
Інститут має багаті й славні традиції, є спадкоємцем першої у світі академічної наукової інституції демографічного профілю – Демографічного інституту, що був заснований з ініціативи видатного українського статистика, демографа та економіста Миха́йла Васи́льовича Птухи за підтримки видатного українського економіста Миха́йла Іва́новича Туган-Барановського 7 грудня 1918 р. у числі перших інститутів Української академії наук. 25 січня 1919 р. спільним зібранням Української Академії Наук директором новоствореного Інституту було обрано професора М.В. Птуху (академік УАН з 5 квітня 1920 р.), який залишався на цій посаді увесь період функціонування Інституту.

13 лютого 1934 року відповідно до Постанови Президії ВУАН Демографічний інститут було перейменовано на Інститут демографії та санітарної статистики а за Постановою Президії ВУАН від 9 травня 1934 р. до його складу передано кафедру санітарії і гігієни ВУАН, а її керівником призначено – визначного українського гігієніста і епідеміолога, організатора системи охорони народного здоров'я, академіка Овксе́нтія Васи́льовича Корча́ка-Чепуркі́вського (батько знаного вітчизняного демографа, дослідника людності, одного з фундаторів сучасної української демографії і демографічної статистики Ю́рія Овксе́нтійовича Корчака-Чепурківського).

Створення Інституту стало подією у світовій демографічній науці: вперше з’явився окремий науковий осередок кооперації зусиль демографів. До цього фахові демографи в Україні, як і в усьому світі, працювали у складі університетів, кафедр соціології, політекономії, статистики, а також в органах державної статистики.

Директор Інституту Михайло Птуха доклав усіх зусиль до того, щоб невідкладно розпочати його роботу. Ось як він уявляв собі завдання інституту (мова оригіналу):

Демографічний Інститут при Соціяльному Відділі являє собою першу спробу поставити виучування людности на належну височінь. Його завдання – це, з одного боку, сприяти розвиткові статистичного методу, а з другого – вживати всіх заходів задля якнайповнішого вивчення всіх народів, що залюднюють Україну. Для вирішення цих завдань Демографічному Інститутові потрібні величезні статистичні матеріяли, що їх він і повинен піддавати остаточному науковому обробленню.
Людність і окремі групи, з яких вона складається, виучувати треба з точок погляду:

1) фізично-психічних особливостей людини (антропологія, статистика);
2) смертности;
3) шлюбности та сімейности;
4) народимости;
5) спадковости;
6) міграції;
7) слабовитости;
8) інвалідности;
9) професій і занять;
10) злочинности.


Інститут розпочав свою діяльність 1 березня 1919 р., коли приступили до роботи його перші співробітники – директор і три штатних наукових співробітники. При Інституті на той час працювали ще три позаштатних наукових співробітники, які не отримували заробітної плати. Основою для подальшого добору наукових кадрів став Київський інститут народного господарства, де М. Птуха очолював кафедру статистики та демографії. У подальшому основні наукові співробітники Інституту демографії вийшли із стін саме цього ВНЗ (Ю.О. Корчак-Чепурківський, П.І. Пустоход, В.Ф. Рєзніков, М.Н. Трацевський). Найбільша за період існування Інституту чисельність штатних співробітників становила 30 осіб (у другій половині 1930-х років). На постійній та тимчасовій основі було залучено також і позаштатних працівників, переважна більшість яких працювала у Центральному статистичному управлінні УРСР (А. Хоменко, І. Коваленко, І. Вікул, М. Ходос та ін.). Академік М.В. Птуха, оцінюючи співпрацю Інституту демографії з ЦСУ УРСР у 1920-ті роки, зазначав, що ця співпраця відкрила нову епоху у роботі Інституту. Це був єдиний колектив, у якому не було поділу на статистиків–практиків і вчених-демографів. Це була золота доба у діяльності Демографічного інституту та Статистичного відомства України. Упродовж 1919–1923 рр. Інститут демографії провів велику роботу щодо збору, контролю і систематизації даних статистики природного руху населення у дев’яти українських губерніях за 1867–1914 рр. і матеріалів санітарної статистики за 1876–1914 рр.

Доволі швидко Україна стала одним із лідерів демографії в СРСР та світі. У 1920-ті роки формується комплексний підхід до вивчення демографічних явищ, які розглядаються вже не ізольовано одне від одного, а у тісному взаємозв’язку. Окрім макропроцесів (народжуваності, смертності, шлюбності, розлучуваності), вивчаються демографічні явища та процеси на мікрорівні (сім’я, домогосподарство). У методологічному плані таке вивчення полегшувалося введенням поняття «демографічна біографія пересічної людини», яке теоретично обґрунтував М. Птуха ще у 1916 р, і на основі якого він розробив загальну схему вивчення демографічних явищ. Створення на основі цієї загальної схеми апарату вимірювання демографічних явищ було започатковано зокрема у його роботі, присвяченій методам побудови індексів шлюбної гомогамії і гетерогамії. Ще й нині ця універсальна методика широко використовується у демографічних дослідженнях.

До кінця першої третини ХХ ст. Демографічний інститут розробляв також концепції, що узагальнювали закономірності попереднього демографічного розвитку і дали змогу створити загальну теорію відтворення населення. Чільне місце серед відповідних наукових досліджень займають праці Ю́рія Овксе́нтійовича Корчака-Чепурківського, який відзначався глибоким розумінням характеру зв’язку демографічних і соціально-економічних процесів. Він розглядав відтворення населення як момент відтворення виробничих відносин. Проблему відтворення класів та соціальних страт Ю. Корчак-Чепурківський поставив саме у такій площині. Його історичною заслугою є й те, що він дав неперевершений у вітчизняній літературі зразок аналізу відтворення різних соціальних груп українського суспільства, максимально використовуючи при цьому дані перепису 1926 р. та матеріали поточної статистики природного руху населення. Долучився до розробки питань демографічної теорії і видатний український лікар-гігієніст, санітарний статистик, демограф та історик медицини Сергій Аркадійович Томилін, який розробив власну концепцію циклічності глобального демографічного розвитку. С. Томілін сформулював свої погляди на циклічність демографічного розвитку практично одночасно з основоположником теорії демографічної революції Адольф Ландрі (1934 р.) і незалежно від нього.

Методологічною основою широкого трактування поняття «демографія», прихильником якого був М. Птуха та його учні, є визнання органічної єдності економічної і демографічної сторін відтворення населення. Це повною мірою проявилося при дослідженні ними проблем відтворення населення України. На перших порах у роботі Демографічного інституту пріоритетним напрямом досліджень було вивчення смертності населення. Інститут здійснив велику роботу по побудові повних таблиць смертності для населення дев’яти українських губерній за 1896–1897 рр. Михайло Васильович  Птуха розробив також методику побудови коротких таблиць смертності, яку широко застосовували в Демографічному інституті для вивчення смертності і використовували у статистичній практиці. За цією методикою в Інституті було побудовано кілька серій таблиць смертності на основі підсумків переписів 1897 і 1926 рр. і даних поточної статистики. Праці М. Птухи дали змогу вперше у вітчизняній демографії виявити особливості смертності населення у міських поселеннях і сільській місцевості та простежити етнічну диференціацію смертності у Європейській Росії наприкінці ХІХ ст. Наукове вивчення М. Птухою етнічного аспекту смертності можна вважати початком формування етнічної демографії в Україні.

На особливу увагу заслуговують праці Ю. Корчака-Чепурківського щодо смертності населення. Побудовані ним повні таблиці дожиття людності УРСР за 1925–1926 рр. з викладом використаного ним методологічного і методичного апарату у спеціальній монографії й понині залишаються демографічною класикою. Вперше у вітчизняній демографії він детально дослідив материнську смертність в Україні, тогочасну структуру причин смерті міського і сільського населення, вивчав вплив смертності від туберкульозу на тривалість життя.

Оригінальністю підходів і цінністю отриманих висновків вирізняється також дослідження тренду смертності української людності за період 1896–1925 рр., яке провів видатний український демограф, статистик, один із фундаторів української демографічної школи Арсеній Петрович Хоменко. У працях вчених Інституту цього періоду розглядалися й актуальні питання щодо народжуваності населення (Ю. Корчак-Чепурківський, М. Трацевський, М. Птуха). Так, Ю. Корчак-Чепурківський розробив оригінальну методику побудови таблиць плідності і виконав відповідні обчислення на українських матеріалах.

Особливу увагу вчені Інституту приділяли також вивченню шлюбно-сімейних відносин. Започаткувала серію робіт у цій царині відома праця М. Птухи про індекси шлюбності. Вагомим внеском у скарбницю демографічної науки стали праці А. Хоменка, Ю. Корчака-Чепурківського, П. Пустохода і М. Трацевського, В. Дмитровського, присвячені демографії української сім’ї, побудові таблиць шлюбності, розлучуваності, аналізу динаміки шлюбно-сімейних процесів. Ще одним перспективним напрямом у дослідженнях того періоду були проблеми якості населення у біосоціальному аспекті (М. Птуха, С. Томілін, А. Хоменко, Ю. Корчак-Чепурківський). У центрі уваги українських демографів у 1920–30-і роки було широке коло проблем, які виходили далеко за рамки суто демографічної проблематики. Аналізувались питання професійного складу населення, грамотності, міграції, урбаністики, етнодемографії. Вони висвітлювались у працях А. Хоменка, М. Авдієнка, Ю. Масютина, М. Трацевського, І. Вейцбліта, А. Гіршфельда, І. Вологодцева, С. Остапенка, А. Бориневича, І. Вікула, І. Коваленка, М. Ходоса. Значний крок було зроблено у розвитку історичної демографії. Історико-демографічні дослідження здійснювали М. Птуха, Ю. Корчак-Чепурківський, П. Пустоход, С. Шамрай, О. Баранович, Б. Вологдін, В. Клименко, В. Юркевич та ін. Завдяки працям цих авторів значно розширилась панорама демографічної історії українських земель у ΧVII–ΧIΧ ст.

З середини 20-х років у Демографічному інституті почав розвиватися ще один напрям діяльності ― бібліографічний моніторинг вітчизняної та іноземної демографічної літератури. Результати цих напрацювань були опубліковані у двох бібліографічних покажчиках (В. Рєзніков). А в цілому 1920-і роки стали «золотою добою» у діяльності Демографічного інституту. Українська демографія відігравала тоді провідну роль в СРСР, вітчизняні наукові здобутки були широко відомі і отримали заслужене визнання не лише в СРСР, а й за його межами.

Соціально-економічна ситуація і політичний клімат в СРСР на початку 1930-х років вже не віщували обнадійливих перспектив для подальшого функціонування Демографічного інституту. У лютому 1930 р. припиняє своє існування ЦСУ УРСР, і державна статистика повністю підпорядковується органам планування. На катастрофічне погіршення демографічної ситуації в Україні, спричинене голодомором 1932 – 1933 рр., влада відреагувала засекреченням поточної статистики природного руху населення та міграції і введенням заборони на публікації з демографічної проблематики. За таких умов основні зусилля вчених Інституту на початку 1930-х років були спрямовані на розробку теоретичних і практичних аспектів прогнозування чисельності і складу населення (М. Птуха, Ю. Корчак-Чепурківський, А. Хоменко). Через викликану голодомором демографічну катастрофу у 1932–1933 рр. ці прогнозні розробки не мали практичного значення, цінність їх полягала в іншому ― у методологічних і методичних підходах, використаних їх авторами, які суттєво збагатили цей напрям української демографії. Проводились дослідження історії переписів населення у Росії – СРСР та на Заході (П. Пустоход, В. Воблий), а також історії поточної статистики природного та механічного руху населення в СРСР та у світі (Ю. Корчак-Чепурківський).

У період підготовки перепису населення 1937 р. Інститут демографії виступив основним консультантом Бюро перепису населення ЦУНГО Держплану СРСР. З ініціативи заступника начальника ЦУНГО СРСР М.Г. Струміліна Інституту було доручено підготувати проект поглибленого вивчення регіональних особливостей відтворення населення в СРСР. Розроблений проект складався з двох частин – загальної та спеціальної. Зміст загальної частини – детальне обґрунтування і конкретизація пропозицій щодо вивчення відтворення народонаселення в аспектах: територіальному, національному та за заняттями, галузями народного господарства і соціальними групами. Загальна частина проекту була обговорена і прийнята комісією ЦУНГО СРСР під головуванням С.Г. Струміліна, спеціальна частина – вивчення режиму відтворення населення за допомогою таблиць народжуваності та смертності – залишилась нерозглянутою. 

У другій половині 1930-х рр. демографічні дослідження в Україні згортаються. Інститут демографії у 1938 р. було закрито, а більшість провідних демографів репресовано. Безцінний архів Інституту демографії, в якому зберігалися зібрані за 20 років статистичні та літературні матеріали, деякі вже підготовлені до видання результати досліджень, були втрачені на початку війни у 1941 р.

Однак науковий пошук і практична робота у царині демографії тривали. Поновлення демографічних досліджень в Україні припадає на кінець 1950-х ― першу половину 1960-х рр., на період «хрущовської «відлиги». Головним чином «демографічний ренесанс» (Б. Урланіс) був зумовлений об’єктивною потребою держави та суспільства у результатах демографічних досліджень. Власне тому виконавчі владні структури стали основними ініціаторами розвитку демографічних досліджень (у першу чергу, звичайно, прикладних). У цьому контексті слід зазначити, що у 1960-ті роки темпи зростання витрат на науку та їх питома вага у держбюджеті в СРСР були найвищими у світі, що давало можливість розвивати нові наукові напрями, створювати наукові колективи. Важливим чинником, що сприяв активізації демографічних досліджень, було проведення у 1959 р. першого за повоєнні роки загального перепису населення і публікація його підсумків у 1962–1963 рр. 

У 1960-ті роки естафета поколінь в галузі демографії забезпечувалася працею вчених колишнього Інституту демографії та їхніх учнів. Спочатку демографічні дослідження  були зосереджені переважно у відділі статистики Інституту економіки АН УРСР, з якого невдовзі (у 1966 р.) виділився окремо відділ демографії, який очолила видатний український демограф Валентина Сергіївна Стешенко. З часом демографічні структурні підрозділи створили в Ра́ді з ви́вчення продукти́вних сил Украї́ни Націона́льної ака́демії нау́к Украї́ни (відділ проблем народонаселення та використання трудових ресурсів, керівник відомий український вчений-економіст Володимир Васильович Онікієнко, Інституті геронтології АМН СРСР (лабораторія демографії, керівник Н. Сачук), ГоловНДІОЦ Держплану УРСР та в інших крупних науково-дослідних і проектних інститутах та провідних ВНЗ.
Ці та інші наукові структури створили потужний масив теоретичних та прикладних демографічних досліджень, багато з яких зберегли актуальність і до наших днів. За майже чотири десятиріччя, що минули з часу створення відділу демографії, українська демографічна наука переживала і періоди швидкого прогресу, і певного застою. Поштовхом для якісного прориву стали демографічні виклики, які довели необхідність не тільки якісно нових досліджень, а й утворення нових науково-організаційних форм, про що свідчить і світовий досвід кооперації дослідників проблем народонаселення у вигляді потужних фахових наукових інституцій (Національний інститут демографічних досліджень Франції (ІНЕД), Центр демографічних досліджень Прінстонського університету в США та ін.).

Вже давно на часі було створення в Україні потужного демографічного інституту, діяльність якого полегшила б координацію комплексних досліджень проблем населення, сприяла б підвищенню загального наукового рівня демографічної роботи, що здійснюється в Україні. Наприкінці минулого століття провідні українські вчені Валентина Сергіївна Стешенко, Сергій Іванович Пирожков та Елла Марленівна Лібанова неодноразово виступали з обґрунтованими пропозиціями щодо створення такої інституції, але тільки восени 2002 р. (розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 № 556-р та постановою Президії Національної академії наук України від 09.10.2002 № 246) нарешті було створено в системі НАН України Інститут демографії та соціальних досліджень. У 2003 р. в Інституті працювало 42 співробітники, у тому числі 17 науковців.
Фундатори Інституту Елла Лібанова і Сергій Пирожков збагачують вітчизняну демографію працями першорядного значення і разом зі своїми учнями формують сучасну українську демографічну школу, засади якої закладені академіком Михайлом Птухою ще в стінах Демографічного інституту у міжвоєнний період. Однією з таких засад є постійна творча співпраця з органами державної статистики, іншими державними структурами, інститутами, дослідницькими центрами та університетами, взаємне збагачення методологічними здобутками.
Нині Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України є загальновизнаним в Україні і за кордоном центром наукової думки і координації досліджень у галузі демографії та соціальної економіки, значно розширивши наукові горизонти й тематику досліджень. З перших кроків свого існування Інститут розгорнув наукові дослідження широкого кола демографічних проблем, здійснює підготовку кадрів демографів, координацію відповідних науково-дослідних робіт у країні, встановлення наукових контактів із зарубіжними колегами, відомчими органами, здійснює публікацію результатів досліджень та пропаганду наукових знань.

Головними завданнями Інституту є фундаментальні і прикладні дослідження соціально-економічного та демографічного розвитку країни та її регіонів, здійснення науково обґрунтованих прогнозів соціально-демографічного розвитку, розробка концептуальних засад державної соціально-економічної та демографічної політики, спрямованої на забезпечення пріоритетності людського розвитку, розробка пропозицій і рекомендацій органам державної влади та місцевого самоврядування.

Нині він є єдиною профільною науково-дослідною установою НАН України, яка спеціалізується на системних дослідженнях проблем демографічного і соціального розвитку, проводить фундаментальні та прикладні дослідження, моделює новітні тенденції, розробляє комплексні демографічні прогнози та концептуальні засади державної соціально-демографічної політики.

Інститут здійснює науково-дослідну діяльність в рамках наступних основних напрямів наукових досліджень:


  • Людський розвиток в Україні: прояви, ризики, напрями впливу.
  • Соціальні трансформації українського суспільства.
  • Соціально-демографічні процеси: циклічність та диференціація.
  • Соціально-демографічне моделювання та прогнозування.

Кадрова політика Інституту спрямована на забезпечення спеціалістами вищої кваліфікації належного рівня науково-дослідницької роботи. Структура кадрів Інститут та його підрозділів визначається характером та основними напрямами наукової діяльності. На сьогодні в інституті склався висококваліфікований колектив учених та спеціалістів, який здатний вирішувати поставлені перед ним завдання.
Нині в Інституті налічується 114 працівників, у тому числі 85 науковців, з них 11 докторів і 45 кандидатів наук.


В Інституті налічується 7 наукових відділів і 3 сектори:


  • Відділ досліджень людського розвитку
    • Сектор соціальних ризиків у сфері зайнятості населення
  • Відділ соціальних проблем ринку праці
  • Відділ моделювання соціально-економічних процесів і структур
    • Сектор досліджень рівня життя населення
  • Відділ соціальної інфраструктури
  • Відділ проблем формування соціального капіталу
  • Відділ досліджень демографічних процесів та демографічної політики
    • Сектор міграційних досліджень
  • Відділ демографічного моделювання та прогнозування.

Дослідження Інституту характеризуються міждисциплінарним підходом і комплексністю, у них беруть участь усі наукові та науково-допоміжні працівники. Налагоджена співпраця з фахівцями Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої і законодавчої влади, Міністерства соціальної політики України, Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України та ін.

Серед найбільш значущих розробок Інституту слід назвати такі:


  • Комплексний демографічний прогноз для країни на період до 2050 року, що набув статусу офіційного.
  • Цикл праць з проблем бідності (нагороджений у 2011 р. премією імені М.І. Туган-Барановського).
  • Методика вимірювання регіонального людського розвитку»
  • «Методика проведення моніторингу та оцінювання ефективності програм соціальної підтримки населення»
  • Концепція демографічного розвитку на 2005 – 2015 роки та Стратегія демографічного розвитку України на 2006 – 2015 роки.
  •  Методика комплексної оцінки бідності
  • Концепція загальнодержавної цільової соціальної програми збереження і розвитку трудового потенціалу України на період до 2017 р.,
  • Концепція подальшого проведення пенсійної реформи та Модель пенсійної реформи.
  • Дослідження трудової міграції українців.
  • Дослідження закономірностей розвитку сучасної української сім’ї, новітніх зрушень у народжуваності та оцінка пронаталістських заходів демографічної політики.
  • Методологія та методика реконструкції демографічної динаміки України у ХХ сторіччі.
  • Дослідження резервів підвищення тривалості життя в Україні.
  • Дослідження імперативів розвитку соціальної інфраструктури в умовах трансформації економічних і соціальних відносин.
  • Повномасштабна реконструкція демографічної динаміки України в сучасних межах з кінця XVІІI до початку XXI сторіччя окремо для міського та сільського населення.
  • Науково обґрунтована оцінка втрат України від соціальних катастроф у першій половині ХХ сторіччя.
  • Оцінка демографічних втрат Голодомору 1932-1934 рр..
  • Методика щомісячного композиційного оцінювання показників за результатами вибіркового обстеження населення (домогосподарств) з питань економічної активності.
  • Комплексна державна програма інтеграції, соціальної адаптації та захист і реінтеграція внутрішньопереміщених осіб на 2015-2016 роки.

Науковці Інституту тісно співпрацюють з міжнародними організаціями за наступними основними напрямами:


  • В рамках співробітництва зі Світовим Банком (World Bank):
    • участь у проекті «Модернізація системи соціальної підтримки населення України, а саме «Проведення дослідження стосовно оцінки ефективності трансформації програм надання державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям.
    • щодо проблематики внутрішньо переміщених осіб;
    • Multiple Indicator Cluster Survey (MICS 2012
  • В рамках співробітництва з Програмою розвитку ООН (UNDP):
    • адаптація Цілей Сталого Розвитку для України до 2030 р.;
    • підготовка доповіді про стан досягнення Цілей Розвитку Тисячоліття,
    • консультації з проблематики субсидіювання та з питань людського розвитку в Україні;
  • В рамках співробітництва з UNFPA:
    • розробка Концепції Національного плану дій з питань старіння населення в Україні на 2017-2022 рр. та підготовка відповідної державної програми, що є продовженням Циклу інноваційних науково-практичних розробок, присвячених проблемам старіння та становища літніх осіб в Україні;
    • проведення досліджень з подолання гендерно-обумовленого насильства, зокрема, оцінювання соціально-економічних наслідків гендерно-обумовленого насильства.
  • Співробітництво з Програмою ООН «Жінки» з гендерних питань;
  • В рамках співробітництва з Міжнародною організацією міграцій:
    • з питань внутрішньо переміщених осіб;
  • В рамках співробітництва з Міжнародною організацією праці (МОП):
    • з питань відродження Донбасу та внутрішньо переміщених осіб;
    • Національне дослідження дитячої праці в Україні (Ukraine National Child Labour Survey 2014 )
    • дослідження переходу від школи до роботи серед молоді в Україні (School to work transition survey for young people in Ukraine)
  • В рамках співробітництва з Представництва з Європейською Комісією:
    • з питань відродження Донбасу та внутрішньо переміщених осіб;
  • В рамках співробітництва з UNICEF:
    • з питань внутрішньо переміщених осіб; оцінювання соціальних послуг.
  • В рамках співробітництва з Німецьким Банком розвитку KfW:
    • з визначення потреб внутрішньо переміщених осіб;
    • Участь у міжнародному дослідженні Fertility in Central and Eastern Europe: Converging with other European ‘regimes’ (Co-ordinators: Stuart Basten and Tomas Frejka (University of Oxford) – підготовка матеріалів щодо ситуації в Україні;
    • Участь у дослідницькому проекті “Temporary Versus Permanent Migration”, що фінансується Європейською Комісією («Тимчасова міграція проти постійної міграції»).
  • В рамках співпраці з ETF:
    • модель прогнозування попиту і пропозиції робочої сили в Україні з урахуванням її професійного та освітнього складу, а також оцінки дисбалансу попиту і пропозиції у середньостроковій перспективі. 


Адреса Інституту: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 60 тел/факс +3 8(044) 486 62 38, 486 62 37
demography@idss.org.ua